Gajdukova A. «Assigning an employee performing duties: legal features» // «Legal Newspaper» march 2014 (Article written in Ukrainian)
Трудове законодавство завжди викликає безліч протиріч в силу своєї недосконалості. Тема призначення працівника виконуючим обов’язки не є винятком, адже у повній мірі не врегульована законодавством. Здійснюючи юридичний аудит кадрової документації підприємств можливо побачити накази про призначення виконуючим обов’язки різних спеціалістів, оформлених з різних причин та мети, які не завжди є вірними та допустимими з точки зору законодавства. На ґрунті цього виникає питання: як правомірно і у якому випадку призначати виконуючим обов’язки на посаду в тих чи інших випадках.
Правове регулювання відносин, пов’язаних із призначенням працівника виконуючим обов’язки, здійснюється на підставі Кодексу законів про працю України, роз’яснення Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29.12.65 №30/39 , що діє в частині, яка не суперечить КЗпП України, та іншим нормативно-правовим актам України.
Згідно нормативно-правових актів, що регулюють дане питання, основними видами виконання обов’язків відсутнього працівника є: тимчасове виконання обов’язків, тимчасове замісництво та призначення працівника виконуючим обов’язків.
Розглянемо особливості кожного виду виконання обов’язків.
Тимчасове виконання обов’язків. Призначення працівника тимчасово виконуючим обов'язки по посаді можливо у зв'язку з відсутністю працівника, який займає зазначену посаду і за яким зберігається робоче місце та посада (у випадках відрядження, відпустки по догляду за дитиною до 3-х, 6-й років, хвороби, тощо).
У випадку такого призначення, одночасно із своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, працівник, без звільнення від своїх обов'язків, виконує обов'язки тимчасово відсутнього працівника. Строк тимчасового замісництва встановлюється наказом при призначення.
Стосовно оплати праці такого працівника слід зазначити, що йому, відповідно до статті 105 КЗпП України та відповідних постанов Кабінету Міністрів України, які регулюють порядок оплати праці працівників певної галузі, встановлюється доплата на певний строк виконання обов'язків відсутнього працівника. Необхідно звернути увагу на те, що конкретний розмір такої доплати також визначається у наказі про призначення.
Тобто узагальнюючи, тимчасове виконання обов’язків – це тимчасове покладання на працівника обов’язків іншого працівника, тимчасово відсутнього на підприємстві з певних перелічених причин, але зі збереженням власних посадових обов’язків, власної посади та встановленням доплати за додаткові обов’язки.
Тимчасове замісництво. Тимчасовим замісництвом вважається виконання службових обов’язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це обумовлено виробничою необхідністю. Відсутність працівника у зв’язку із хворобою, відпусткою, відрядженням – це випадки виробничої необхідності, яка дозволяє керівнику підприємства, установи, органу переводити працівника на необумовлену трудовим договором роботу, однак виключно лише за його згодою.
Призначення працівника виконуючим обов'язки у зв'язку з відсутністю іншого працівника, у відповідності до статті 33 КЗпП України розглядається як тимчасове переведення працівника на іншу роботу та потребує його згоди. Тому у КЗпП України таке замісництво окремо не розглядається, однак про нього вказано у у вищезазначеному роз'ясненні № 30/39 (лише у частині, що не суперечить законодавству України) і ним керуються при визначенні умов оплати праці лише замісникам. При тимчасовому замісництві особа яка виконує обов'язки відсутнього працівника звільняється повністю від виконання своїх прямих обов'язків за посадою на яку вона уклала трудовий договір, та виконує виключно обов’язки відсутнього працівника.
Таке замісництво застосовується лише у випадках, коли виконання обов'язків за посадою відсутнього працівника пов'язане з виконанням розпорядчих функцій (тобто за більш відповідальною посадою). Тимчасове замісництво відсутнього працівника оформляється відповідним кадровим наказом. Працівнику, що тимчасово заміщає відсутнього працівника, оплачується різниця між його фактичним окладом і посадовим окладом особи, яку він заміщає. Особливою темою є призначення працівника виконуючим обов’язки на вакантну посаду. Таке призначення має дещо інше правове регулювання. Виконання обов'язків по вакантній посаді Кодексом законів про працю України не передбачено, відповідно трудове законодавство України не передбачає такого виду тимчасового переведення працівника на іншу посаду (роботу). Разом з тим у коментарі до статті 32 КЗпП та абзаці першому пункту 2 роз’яснення № 30/39 зазначено, що призначення працівника виконувачем обов’язків за вакантною посадою не допускається. Таке призначення можливо лише за посадою, призначення на яку здійснюється вищим органом управління. Керівник підприємства, установи, організації зобов’язаний не пізніше місячного строку з дня прийняття працівника на роботу надати документи для його призначення на посаду до вищого органу управління. Цей орган в місячний строк з дня отримання документів повинен розглянути питання і повідомити керівникові про результати. Отже, можна дійти висновку, що призначення працівника виконувачем обов’язків можливе до затвердження його на цій посаді вищим органом управління на строк не більше двох місяців. Якщо ж працівник виконує обов’язки більше двох місяців, є підстави вважати, що він затверджений на цій посаді, хоча відповідного документа й не було видано. Про таку позицію свідчить і судова практика.
Оплата праці здійснюється в цьому випадку у відповідності до штатного розпису за вакантною посадою, на яку переведено працівника виконуючим обов'язки. Інші виплати встановлюються у відповідності до законодавства. Необхідно зауважити, що вчинення запису до трудової книжки про тимчасове переведення працівника на іншу роботу Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, не передбачено.
Узагальнюючи дане суперечливе у трудовому законодавстві питання, необхідно зазначити, що при призначенні працівників виконуючими обов’язки на певну посаду, слід звертати особливу увагу на вірне формулювання наказів про призначення, наявність згоди працівників та дотримання інших встановлених законодавством вимог.
Джерело: "Юридична газета"
