ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 грудня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,
Панталієнка П.В., Тітова Ю.Г., –
розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Пластфарма” (далі – Товариство) справу за його позовом до Львівської митниці (далі – Митниця) та Головного управління Державного казначейства у Львівській області про визнання нечинним митного оформлення товарів та зобов’язання вчинити дії,
в с т а н о в и л а:
У червні 2006 року Товариство звернулося до суду із позовом, у якому просило: визнати нечинним оформлення Митницею товару згідно з поданою позивачем вантажною митною декларацією № 209030006/5/001389 за кодом 0206491000 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі – УКТЗЕД); зобов’язати відповідача здійснити оформлення цього товару за кодом 0510000000 УКТЗЕД, а Головне управління Державного казначейства у Львівській області – повернути надмірно сплачені ним 61 614 грн 15 коп. ввізного мита та 12 322 грн 84 коп. податку на додану вартість. На обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що при здійсненні оформлення у митному режимі вантажу відповідач безпідставно зобов’язав його вказати код 0206491000 замість 0510000000 УКТЗЕД.
Господарський суд Львівської області постановою від 30 січня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2007 року, позовні вимоги задовольнив частково: визнав нечинним оформлення Митницею товару та зобов’язав Головне управління Державного казначейства у Львівській області повернути надмірно сплачені ним суми; у частині вимог про зобов’язання відповідача здійснити оформлення цього товару за кодом 0510000000 УКТЗЕД – відмовив. При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що розмитнення ввезеної позивачем замороженої підшлункової свинячої залози для виробництва субстанції інсуліну за кодом 0206491000 УКТЗЕД не відповідає чинному законодавству (що встановлено, зокрема рішеннями Господарського суду Львівської області в інших справах, де цей суд дійшов висновку, що митне оформлення аналогічного товару повинно здійснюватися за кодом 0510000000 УКТЗЕД), тому оформлення Митницею товару є нечинним і надмірно сплачені у зв’язку з цим ввізне мито та податок на додану вартість підлягають поверненню. Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов’язання відповідача здійснити оформлення цього товару за кодом 0510000000 УКТЗЕД обґрунтоване тим, що процедура розмитнення зазначеного товару завершена, він не знаходиться під митним контролем, а випущений у вільний обіг на територію України, тому його повторне митне оформлення є неможливим.
Вищий адміністративний суд України постановою від 16 квітня 2009 року ухвалені у справі судові рішення скасував, у задоволенні позову відмовив, пославшись на те, що відсутній предмет спору, оскільки Товариство не оскаржувало рішення, дії чи бездіяльність Митниці, а просило, зокрема визнати нечинним оформлення нею товару згідно з поданою самим позивачем вантажною митною декларацією. Крім того, касаційний суд вказав на безпідставність посилання попередніх судів на рішення в інших справах, де позивач не був стороною.
У скарзі до Верховного Суду України Товариство, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) , просить переглянути за винятковими обставинами та скасувати постанову Вищого адміністративного суду України. На обґрунтування своїх вимог скаржник додав копії рішень Верховного Суду України від 5 лютого 2008 року та Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2006 року, в яких, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про обґрунтованість скарги позивача, виходячи з такого.
Відповідно до статті 47 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-III “Про судоустрій України” Верховному Суду України на виконання завдання щодо забезпечення однакового застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції в цій справі слід роз’яснити, чи поширюються на спірні правовідносини положення статті 17 КАС.
Згідно з пунктом 1 частини 1 цієї статті компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
У пункті 17 частини 1 статті 1 Митного кодексу України (далі – МК) митні органи визначено як спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до цього Кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи.
Статтею 313 МК передбачено, що класифікацію товарів, тобто віднесення їх до зазначених в УКТЗЕД класифікаційних групувань, покладено на митні органи, рішення яких із цього питання є обов’язковими для підприємств і громадян.
Висновок касаційного суду про відсутність предмету спору не ґрунтується на законі, оскільки позивачем оспорюється правомірність дій (рішення) Митниці, яка, як встановлено судами, відмовлялась пропускати задекларований позивачем товар за визначеним ним кодом, запропонувавши задекларувати цей товар за іншим кодом, обґрунтованість ввезення товару за яким і оспорюється.
За змістом чинного законодавства позивач міг не погодитися з законністю такої вказівки Митниці і оспорити відмову в пропуску товару на митну територію України. Однак, обраний позивачем спосіб захисту, – оформлення товару за вказаним Митницею кодом, а потім оскарження її дій (рішень) – не суперечить закону.
Таким чином, оформлення Митницею товару згідно з поданою позивачем вантажною митною декларацією є дією суб’єкта владних повноважень, що породжує для позивача певні правові наслідки й може бути оскаржено до суду. При цьому право позивача на оскарження не залежить від того чи сам він помилково зазначив код товарної номенклатури, чи в результаті вказівки митного органу, оскільки останній має діяти лише в спосіб, на підставі та в межах закону.
Ураховуючи наведене, постанова Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню з направленням справи до цього суду на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пластфарма” задовольнити.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2009 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді М.Б. Гусак
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
Ю.Г. Тітов
КОМЕНТУЄ
Олексій Пуха
Керуючий Партнер Компанії
- Безперечно, Рішення є ціка¬вим із процесуального погляду, оскіль¬ки порушує актуальні питання практи¬ки застосування норм КАСУ в частині визначення предмета спору та правиль-ного формування позовних вимог.
Згідно з Конституцією України орга¬ни державної влади мають здійснювати свої повноваження у встановлених Кон-ституцією межах і відповідно до законів України. МКУ покладає на митні орга¬ни здійснення митної справи в Україні. Таким чином, будь-яке рішення митно¬го органу має відповідати вимогам Конституції та законів України неза-лежно від того, ґрунтується воно на не¬правильному визначенні коду товарів, помилці заявника чи митного органу або інших обставинах. Судам в аналогічних справах слід давати оцінку юридично значущим діям митного органу як суб'єкта владних повноважень та вста¬новлювати юридичний факт незакон¬ності оформлення товарів чи здійснен¬ня інших дій, що віднесені до повнова¬жень цього органу.
Слід звернути увагу на те, що у спра¬вах цієї категорії дуже багато залежить від позивачів, зокрема від правильності визначення ними предмета спору та викладу позовних вимог. Оскільки су¬дова практика є неоднозначною, позов¬ні вимоги завжди мають вказувати на визнання дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними. Хоча позивачі не зазначають таку про-типравність у позовних вимогах, суди мають її встановлювати, виходячи з обставин справи.
Спірною залишається позиція адмі¬ністративних судів щодо можливого ос¬карження рішень, які приймаються в порядку адміністративного оскаржен¬ня, наприклад актів і приписів. Значна частина суддів, вважаючи, що такі рішення жодним чином не впливають на права та обов'язки позивачів, від-мовляють у задоволенні позовних ви¬мог у цій частині. Хоча це Рішення ВСУ доводить протилежне, адже рішення щодо перегляду казуального акта, що оскаржується в адміністративному по¬рядку, не може бути законним, якщо його скасовує суд ®
