Роман Чумак - представитель компании в городе Харькове дал коментарий решению Высшего хозяйственного суда Украины, специально для информационно-правовой газеты "Правовая неделя" (текс написано на украинском языке)

Вищий господарський суд України

Постанова від 26 жовтня 2010 р.

Відповідач втратив будь-яке право на одержання від позивача компенсації (у тому числі відшкодування збитків) за прострочення доставки вантажу через те, що не проінформував позивача, що прострочення доставки вантажу може
призвести до компенсації (відшкодування нанесених збитків)
 

Колегія суддів Вищого господарського суду України, роз¬глянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою від¬повідальністю спільного підприємства «Датекс» на постано¬ву Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2010 р. у справі за позовом ТОВ «СП «Датекс» до при¬ватної фірми «Валькірія» за участі 3-ї особи ЗАТ «Євро¬пейський страховий альянс» про стягнення 19 043,50 грн. та за зустрічним позовом ПФ «Валькірія» до ТОВ «СП «Датекс» про стягнення 28 729,13 грн., встановив таке.
Обставини справи
ТОВ «СП «Датекс» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ПФ «Валькірія» і просило суд стягнути з останньої 19 043,50 грн. боргу. Позовні вимо¬ги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем сво¬го зобов’язання за договором про перевезення зовнішньо¬торгових та транзитних вантажів щодо оплати послуг з пе¬ревезення вантажу, наданих позивачем на підставі заявки відповідача.
Заперечуючи проти задоволення заявлених вимог, відпо¬відач звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «СП «Датекс» і просив суд стягнути з останнього 28 729,13 грн. матеріальних збитків, посилаючись на прострочення пе¬ревізником (позивачем) свого зобов’язання щодо доставки вантажу у визначений у заявці строк. Цей первісний позов задоволено: присуджено до стягнення з ПФ «Валькірія» су¬му основного боргу у розмірі 19 043,50 грн. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Вказане рішення мотивовано неналежним виконанням відповідачем – ПФ «Валькірія» (замовником) – свого зобо¬в’язання за договором щодо оплати виконаного позивачем ТОВ «СП «Датекс» (перевізником) замовлення щодо пере¬везення вантажу.
Підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову стала недоведеність відповідачем вини позивача, розміру понесених збитків та причинного зв’язку між протиправною поведінкою та розміром збитків.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення первісного позову та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову. В іншій частині рішення зали¬шено без змін.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги перевізником заявлені передчасно, оскіль¬ки за умовами договору не настав строк виконання замов¬ником свого зобов’язання щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажу, а відтак, на момент звернення з да¬ним позовом права перевізника не порушені.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстан¬ції, позивач – ТОВ «СП «Датекс» – звернувся до ВГСУ з ка¬саційною скаргою, у якій просить суд скасувати її в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо задоволен¬ня первісного позову та залишити рішення суду першої інстанції в цій частині у силі. Касаційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального та процесуального права.
Суд встановив
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скар¬ги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин спра¬ви застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знахо¬дить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що між сторонами укладено до-говір перевезення зовнішньоторгових і транзитних ван-тажів, відповідно до якого замовник (відповідач) доручає, а перевізник (позивач) приймає на себе зобов’язання нада¬вати послуги з перевезення у прямому або змішаному спо¬лученні експортних, імпортних або транзитних вантажів за¬мовника морським, авіаційним, залізничним та автомо¬більним транспортом в міжнародному сполученні на тери¬торії України.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що замовник опла-чує надані перевізником послуги протягом 15 календарних днів з моменту підписання сторонами акта виконаних робіт.
Даний договір за своєю правовою природою є договором перевезення і в силу ст. 174 Господарського кодексу Ук¬раїни є підставою для виникнення у його сторін прав та обов’язків, визначених ним.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими до актів цивільного законодавства.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задо¬волення первісного позову про стягнення з відповідача вар¬тості наданих послуг у сумі 19 043,50 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що станом на дату подання позову не настав строк оплати, оскільки між сторонами не підписа¬но акт виконаних робіт, як це передбачено п. 4.2 договору. Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погоди¬тись не можна з огляду на таке.
Як вбачається зі змісту договору, сторони визначили як істотну умову договору підписання акта виконаних робіт. З настанням цієї взаємної дії починається перебіг строку ви¬конання замовником свого зобов’язання щодо оплати на¬даних перевізником послуг.
Проте сторони не визначили ні порядок, ні строк підпи¬сання вказаного акта, так само як не визначили, що його складання та підписання є обов’язком для сторін.
Судами встановлено, що позивач звернувся до відповіда¬ча з вимогою сплатити вартість наданих послуг з переве¬зення на суму 19 043,50 грн. та направити йому для підпи¬сання акт виконаних робіт для відповідного підписання. Проте відповідач вказаний акт не направив, вартість нада¬них послуг не сплатив.
Відповідно до ст. 610 ЦКУ порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, виз¬начених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Оскільки умовами договору не передбачено порядку та строку підписання акта виконаних робіт, у зв’язку з чим йо¬го складання та підписання не може ставитися в обов’язок як замовнику, так і перевізнику, а виконання останнім сво¬го зобов’язання щодо доставки вантажу та прийняття його замовником підтверджується відповідною відміткою за¬мовника на товарно-транспортній накладній СМR, то, не надіславши на вимогу позивача акт виконаних робіт, від¬повідач, враховуючи положення ст. 545 та 613 ЦКУ, є та¬ким, що прострочив.
При цьому доводи суду апеляційної інстанції про те, що у позивача є право скласти акт і направити його для підписання відповідачу та через 15 календарних днів, якщо робо¬ти не будуть оплачені, подати позов до суду, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на умовах договору. Невчинення саме позивачем дій щодо складання відповід¬ного акта та направлення його відповідачу не може бути підставою для звільнення останнього від відповідальності за даним позовом, оскільки, як зазначалося, у позивача відсутній обов’язок вчиняти такі дії, а своїм правом на пред’явлення вимоги до відповідача про надання йому до¬кумента (акта) на підтвердження виконання свого зо¬бов’язання з перевезення вантажу (ст. 547 ЦКУ) позивач скористався.
Враховуючи, що матеріалами справи доведено факт ви¬конання позивачем свого зобов’язання щодо доставки відповідачу вантажу, а також з огляду на відсутність запере¬чень з боку останнього відносно факту отримання вантажу та вартості наданих послуг колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та дав їм належну правову оцінку, а тому в суду апе¬ляційної інстанції не було правових підстав для його скасу¬вання в частині задоволення первісного позову.
Що ж до ухвалених у справі рішення та постанови в час¬тині заявлених зустрічних вимог, то колегія суддів погод¬жується з висновком судів про відсутність фактичних та правових підстав для їх задоволення, оскільки з огляду на положення ст. 30 Конвенції «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів», ст. 613 ЦКУ та ст. 226 ГКУ відповідач втратив будь-яке право на одержан¬ня від позивача компенсації (у тому числі відшкодування збитків) за прострочення доставки вантажу через те, що не проінформував позивача про те, що прострочення ван¬тажу може призвести до компенсації (відшкодування нане¬сених збитків).
Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає частковому скасуванню як така, що прий¬нята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Суд постановив
Керуючись ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПКУ, колегія суддів постановила касаційну скаргу ТОВ «СП «Датекс» задоволь¬нити, рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2010 р. про задоволення первісного позову залишити в силі, в іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2010 р. залишити в силі®
 

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

Юрист ЮК «Олексій Пуха і Партнери» Роман ЧУМАК:

- У правозастосовній практиці, а саме на етапі укладення договору, сторони досягають згоди щодо всіх його істотних умов, але припускаються помилок і не визначають поетап¬ний порядок виконання обов’язків за договором. У цьому разі сторони не визначили по¬рядок та строк виконання зобов’язання щодо оплати замовником послуг перевізника.
Згідно з умовами договору належним підтвердженням виконання зобов’язання щодо доставки вантажу та прийняття його замовником є відмітка останнього на товарно-транспортній накладній СМR, а підписання акта прийому-передачі не визначено сторо¬нами як документ, що підтверджує виконання відповідного зобов’язання.
Усупереч цьому сторони дійшли згоди в тому, що замовник зобов’язаний оплатити вартість наданих пе-ревізником послуг протягом 15 календарних днів з моменту підписання акта прийому-передачі. У цьому разі має місце юридична помилка, оскільки сторони фактично мали на увазі, що строк виконання зобов’язання замовни¬ка щодо оплати послуг встановлений протягом 15 календарних днів з моменту виконання перевізником зо¬бов’язання щодо надання послуг з перевезенням вантажу.
На жаль, некваліфікована робота з підготовки договорів призводить до подібних ситуацій. Тому сторони фак¬тично не дійшли згоди щодо такої істотної умови договору, як строк виконання грошового зобов’язання. Оскіль¬ки строк виконання зобов’язання замовника щодо оплати вартості послуг перевізника не встановлений, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦКУ останній має право вимагати виконання зобов’язання в будь-який час. Замовник повинен виконати зобов’язання протягом семи календарних днів від дня пред’явлення вимоги.
Своєю чергою, не можу погодитися з доводами касаційної інстанції про те, що встановлення строку, з якого замовник прострочив виконання зобов’язання щодо оплати послуг перевізника, сторони пов’язали з підписан¬ням акта прийому-передачі, оскільки акт прийому-передачі не є доказом виконання зобов’язання, а строк цього виконання обчислюється в порядку ч. 2 ст. 530 ЦКУ. Судами встановлено, що перевізник звернувся до відповіда¬ча з вимогою про сплату вартості наданих послуг, а останній фактично отримав відповідну вимогу, отже, відповідач прострочив виконання зобов’язання зі спливом семиденного строку ©