Ганіч Д.О. Реформування професії адвокатури: реалії та перспективи // Правовий тиждень. – 2011.- № 47-49. – с. 7. (текст написаний українською мовою)

Про необхідність реформування адвокатури говорять вже безліч років. Хоча спроб прийняти новий закон про адвокатуру було безліч, жодного успіху не було отримано. Прийнятий у 1992 року існуючий і на сьогодення Закон України «Про адвокатуру» був актуальним і відповідав тогочасним європейським вимогам, але сьогоденне суспільство потребує принципово нового нормативного регулювання адвокатської діяльності.

Багато років в Україні триває робота над новим Законом України про адвокатуру, який містив би в собі принципове реформування існуючої на сьогодні системи адвокатури та усі вдосконалені пропозиції з принципових положень розроблені провідними спеціалістами у галузі адвокатури, правозахисними організаціями ученими. Учасники Всеукраїнського адвокатського форуму, присвяченого реформуванню законодавства про адвокатуру виявили бажання висловити своє ставлення до стану існуючої адвокатури та внести вагомі вклади у вдосконалення організації адвокатури. Всеукраїнська громадська організація «Асоціація правників України» рішенням Правління затвердила офіційну позицію відносно питань реформування адвокатури, в якій викладено ряд значних пропозицій стосовно приведення законодавства про діяльність адвокатури України у відповідність до існуючої реальності.

З моменту прийняття закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року було внесено сім редагувань, які і досі не повністю усунули ряд спірних питань, які є актуальними в адвокатській діяльності. На сьогоднішній час існує багато законопроектів, пропозицій з цього проблемного питання, але всі ці багато численні варіанти слід об’єднати в один законопроект та провести кропітку роботу над ним в комітетах Верховної Ради України з метою функціонування відповідно до нових якісно визначених положень організації діяльності адвокатури. Чого ж нам очікувати від можливих змін?

Частина 2 статті 59 Конституції України закріплює, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних
органах в Україні діє адвокатура. Це положення виступає конституційною гарантією підозрюваного, обвинуваченого і підсудного реалізації права на вільний вибір захисника у кримінальному судочинстві під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими
державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень. Принциповою позицією з питань реформування адвокатури є приведення існуючого законодавства з питань адвокатури до міжнародних норм та стандартів. В міжнародній правничій практиці прийняте відокремлення здійснення конкретно адвокатської діяльності і юридичної практики. Відповідно і особи, які провадять ці діяльності називають по-різному (solicitors/barristers – англ.), мають дещо різні процесуальні повноваження і різне значення відповідно у правничій професії. В законодавстві

України є необхідним внесення відповідних змін згідно з раніше наведеними положеннями, оскільки зараз надавати правову допомогу можуть й особи які мають право на надання такої допомоги. На жаль, серед них зустрічаються особи, за відсутності необхідної кваліфікації та юридичної освіти, які при отриманні свідоцтва на зайняття підприємницької діяльності вписали додатковий пункт «правові послуги» і тим самим отримують легальну можливість здійснення представництва інтересів клієнтів в судах.

У зв’язку з наведеними аргументами доцільною але спірною є новація щодо виокремлення виключного права адвокатів на надання правової допомоги громадянам в судах та під час кримінального судочинства та усунення положення стосовно можливості надання таких послуг «іншими особами в галузі права» з метою надання кваліфікаційної правової допомоги громадянам. Конституція в статті 59 закріплює діяльність адвокатури при наданні правової допомоги під час вирішення вправ в судах. Однак Конституційний Суд України в рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009 надав інше тлумачення цієї норми, відповідно до якого особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Таким чином, монополія адвокатури на здійснення представництва в суді значно підвищить рівень правової допомоги, захисту і представництва, що можна досягти за допомогою внесення доповнення до Конституції України положення щодо уточнення такого виключного права адвокатури, а також прийняття спеціального закону, який визначав би порядок діяльності юристів-підприємців з усіма зрозумілими подробицями (порядок відповідальності, професійна етика тощо), які, на жаль, не врегульовані на сьогодення.

Згідно з рішення Конституційного Суду України вiд 16.11.2000 № 13-рп/2000 положення частини першої статті 59 Конституції України
"кожен є вільним у виборі захисника своїх прав", треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

З прийняттям закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 року вагому функцію у сфері адвокатської діяльності по наданню правової допомоги перенесли до сфери діяльності інших суб'єктів надання безоплатної первинної правової допомоги (органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, спеціалізовані установи, фізичні та юридичні особи приватного права).

Перелік норм регламентуючих адвокатську діяльність залишаються в статусі «де-юре» і не набувають реального вираження на практиці. Так, Міністерством Внутрішніх Справ України зафіксовано порушення прав адвокатів, які є небезпечними для їх життя і здоров’я і не надають можливості здійснювати професійний захист прав осіб, які потребують їхньої правової допомоги.

Непоодинокі випадки недопущення адвокатів правоохоронцями до захисту, незаконне усунення від здійснення адвокатської діяльності, порушення основних прав адвокатів, посягання на життя та здоров’я адвокатів, незаконне проведення обшуків в житлі, незаконне прослуховування телефонних розмов, насильницьке схилення до порушення адвокатської таємниці.

Нові зміни слід спрямувати на забезпечення механізму дієвої реалізації адвокатами своїх професійних прав та унеможливлення їх незаконного звуження або порушення. Це може бути приведено в реальність за допомогою встановлення суворих чітко визначених санкцій за будь-яке втручання в здійснення адвокатської діяльності та запобігання її здійсненню. Також встановлення кримінальної відповідальності за чітко окреслені форми запобігання здійсненню професійної діяльності адвоката з надання професійної допомоги.

Відповідно до Правил адвокатської етики професія адвоката має важливе соціальне значення, є однією з головних гарантій належного рівня захисту прав та свобода громадян і потребує від своїх представників відданості професії, благородства та людяності.

Створення нового законодавчого акту є складною процедурою внаслідок надзвичайно складного характеру самої адвокатської діяльності, але після багатьох років тривалої роботи над законопроектом щодо реформування системи адвокатури результат вже має бути явленим правовому суспільству з метою реальне наближення законодавства до світових стандартів в сучасних умовах існування Української Держави.

Дар’я Ганіч, молодший юрист