Зворотній дзвінок

Залишіть свій номер телефону, наш менеджер зв'яжеться з вами.

Наш Відеоблог
Публікації

Кондратюк Я.П. Проблемні питання практичного застосування заліку зустрічних однорідних вимог при порушенні провадження у справі про банкрутство // Правовий тиждень. - 2013. - № 7-9. - с. 7 (текст написаний українською мовою)  

Інститут зарахування зустрічних однорідних вимог покликаний спростити деякі аспекти припинення зобов’язання, адже дозволяє припинити одразу два зобов’язання. Зарахування зустрічних однорідних вимог є поширеним та зручним способом припинення зобов’язання. Але велика кількість позовів до судів про застосування передбачених законом заходів для захисту прав у зв’язку з отриманням заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог дає підстави вважати, що даний інститут створює багато питань щодо практичного застосування.
Для кращого розуміння правової природи інституту зарахування зустрічних однорідних вимог звернемось до Цивільного кодексу України, в якому стаття 601 передбачає припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та розкриває суть даного інституту. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

За змістом названої правової норми зарахування можливе при наявності наступних умов. Вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов’язань між двома особами, де кредитор одного зобов’язання є боржником іншого, та навпаки. Крім того наявність боргу має бути обов’язково підтверджена належними доказами. Вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом. Практичне застосування можливості зарахування зустрічних однорідних вимог за зобов’язаннями, строк виконання яких не встановлений або не визначений моментом пред’явлення вимоги, - є досить проблематичним та спірним.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін. Проте у випадку, якщо сторона, яка отримала заяву, не згодна з проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог – відмовитись можливо лише в судовому порядку на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України. Адже направлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог однією стороною є одностороннім правочином, що припиняє зобов’язання та не потребує згоди іншої.

Особливо актуальні питання щодо зарахування зустрічних однорідних вимог виникають у разі, коли щодо одного з кредиторів порушено процедуру банкрутства. Неоднозначність практичного застосування зарахування випливає з того, що Законодавство України не окреслює вичерпний перелік випадків недопустимості зарахування зустрічних однорідних вимог. Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України вказують на можливість встановлення інших, встановлених законом випадків, за яких зарахування зустрічних однорідних вимог є неправомірним.

Тому існує досить глибока проблема розуміння застосування вказаного інституту Правознавцями. Адже, що чітко не зазначено Законом може трактуватися різнобічно, залежно від конкретних умов.

Пунктом п’ятим статті 602 Цивільного кодексу України передбачено, що зарахування зустрічних вимог не допускається у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно приписів статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Разом з тим, названий Закон не містить прямої заборони щодо можливості погашення вимог кредиторів шляхом проведення зарахування зустрічних вимог, як не містить і прямої вказівки на зазначене. Зарахування є самостійною підставою припинення зобов’язань, що відрізняється від належного виконання, тому немає підстав вважати зарахування різновидом способів виконання зобов’язань.

Випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачені статтею 602 Цивільного кодексу України, за даних обставин відсутні. (Такої правової позиції додержується Верховний Суд України у Постановах від 01.11.2005 у справі №15/154, від 11.06.2006 у справі № 11/44 пн тощо).

Практика застосування норм законодавства щодо можливості зарахування зустрічних однорідних вимог у випадку, коли однією з сторін є банк, відносно якого відкрита ліквідаційна процедура до недавнього часу була достатньо однозначна та передбачала недопустимість такого зарахування. Недопустимість зарахування зустрічних однорідних вимог у даному разі прямо випливала зі змісту статей 91, 93, 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність», який є спеціальним законом та відповідно до якого вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. При цьому відсутність спеціальної вказівки на неможливість припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог щодо такого банку, не змінює оцінку аналізованих норм, оскільки зміст зводиться до неможливості індивідуального задоволення вимог окремих кредиторів банку поза ліквідаційною процедурою, у тому числі й шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Такої ж правової позиції додержується Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі N 3-112гс11; постанова Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 року у справі N 3-95гс11, постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2012 року у справі № 5023/1275/12, тощо). Але сьогодні необхідно враховувати зміни, які були внесені в Закон України «Про банки і банківську діяльність». У чинній редакції зазначений Закон не передбачає недопустимість зарахування зустрічних однорідних вимог, що знову може викликати суперечки між Правниками.

Такий стан речей свідчить про невідповідність норм законодавства реальним життєвим умовам суспільства. Деякі науковці, вивчаючи питання зарахування зустрічних однорідних вимог згадують вчення про правовий прагматизм, яке полягає в розгляданні права в цілому з точки зору його практичності та корисливості для суспільства і людини З цим важко не погодитись, адже коли у процесі практичної реалізації законодавства окремі норми виявляються не корисними для суспільства та при застосуванні формують дисбаланс,- вони мають підлягати змінам чи скасуванню.

 

2488.pdf
2.708Mb

 


Наші клієнти
Визнання